Я вже писав про те, що глива це універсальний гриб. Крім великої кількості штамів, цей гриб має також велику кількість різновидів. В залежності від географічного розташування, клімату, кожний вид можна було зустріти тільки в тому середовищі де зовнішні чинники відповідають для його росту. На сьогодні, кожен з таких видів можна вирощувати штучно, не залежно від природнього середовища гриба, дотримавшись умов що відповідають тому чи іншому виду.
В цій статті, ми розглянемо деякі з них.
Глива звичайна (лат. Pleurotus ostreatus).
Найбільш популярний при вирощуванні .
Досить великий гриб. Шапка діаметром 5 – 15 см., м’ясиста, суцільна, округла, з тонким краєм.
Форма вухоподібна, мушлеподібна або майже кругла. У молодих грибів шапка опукла із загорнутим краєм, пізніше -плоска або широковоронкова з хвилястим або лопатевим краєм.
Поверхня шапки гриба гладка, глянсова, часто хвиляста. При рості у вологих умовах, шапка часто покрита міцеліальним нальотом. Колір шапки змінюється від темно-сірого або бурого у молодих грибів до попелясто-сірого з фіолетовим відтінком у зрілих грибів, а з часом вицвітає до білого, сірого або жовтого відтінків. Ніжка коротка (іноді практично непомітна), 2-5 см., завдовжки і 0,8-3 см., завтовшки. Поверхня ніжки біла, гладка. У старих грибів ніжка стає дуже жорсткою. М’якоть біла, щільна, у молодих грибів м’яка і соковита, пізніше жорсткаі волокниста (особливо ніжка), без вираженого запаху.
Глива степова. Королівська глива. Білий степовий гриб. Ерингі (лат. Pleurotus eryngii).
В цього виду грибів є чотири назви і всі вони відповідають одному виду. Тому, купуючи міцелій, не розчаровуйтесь якщо ви замовли “Білий Степовий Гриб”, а вам прийшла по пошті упаковка на якій написано “Королівська Вешенка”
Шапка такого гриба 4,5 – 13 см., в діаметрі, в ранньому віці з горбком в центрі, потім стає плоскою і втиснутою. Гриб – м’ясистий. Забарвлення – спочатку червоно-коричневе , потім буре до країв блідніше.
Поверхня, особливо в центрі – дрібнолускова або волокниста.
Ніжка 2-5 см., у висоту і до 2,5 см., завтовшки, циліндрична, в основі з потовщенням, білого, потім бурого відтінків, у старих грибів часто з “ватною” павутиноподібною м’якоттю.
М’якоть самого гриба – білого, іноді бурого або рожевого відтінків, без особливого запаху.
Глива рожева ( лат. Pleurotus djamor).
Славиться своїми плодовими тілами рожевого кольору з ніжною м’якоттю.
В самій природі глива рожева зустрічається в тропіках і субтропіках.
В штучному середовищі культивується на ферментованій соломі, кукурудзяних та бавовняних відходах.
Температура яка необхідна для утворення примордіїв – 18-25°С, для плодоношення – 20-30°С. Інтервал між хвилями росту – 7-10 днів.
Глива Легенева ( лат. Pleurotus pulmonarius ).
Росте глива легенева з травня до жовтня на гнилій деревині, рідше на живих ослаблених деревах. При хороших умовах з’являється великими групами, що зростаються ніжками в пучки.
Шапка світла, білувато-сіра (від місця прикріплення ніжки поширюється більш темна зона), з віком жовтіє, ексцентрична, віялоподібна. Діаметр 4-8 см (до 15). М’якоть сірувато-біла, запах слабкий, приємний.
Гіменофор (пластинки під шапкою) спадний по ніжці, рідкісний, товстий, білий. Споровий порошок білий. Ніжка бічна (інколи зустрічається і центральна), до 4 см., в довжину, брудно-біла, біля основи волосиста. М’якоть ніжки жорстка, особливо у зрілих грибів.
Глива Лимонна ( лат. Pleurotus citrinopileaus ).
Такий гриб має ярко-лимонний колір шапки і велику кількість плодових тіл в одному ростку. Один з найбільш привабливих видів роду Гливи. Недолік – крихкість плодових тіл, що створює проблему при транспортуванні та реалізації.
В природі росте на сухостої і вітроломі ільму, зрідка зустрічається на березі, дубі, буці і тополі. При вирощуванні в штучних умовах в якості субстрату використовують пшеничну солому, відходи переробки бавовни та кукурудзи. Оптимальна температура для утворення примордіїв 21-27°С, для плодоношення 21-29°С. Інтервал між хвилями плодоношення гливи лимонної 10-14 днів.
Гриби цього виду мають гострий специфічний запах, що надає грибним стравам горіховий аромат.
Глива звичайна сіра (лат. Pleurotus sajor-caju).
Цей вид гливи також відноситься до роду звичайних. Поширена в Європі та Північній Америці на хвойних породах дерев. Шапка сірого кольору, інтенсивність якого залежить від температури, освітлення і особливостей штаму. Гриби ростуть групами по 2-3. Нові плодові тіла часто виростають на місці зрізаних попередніх грибів. В штучних умовах вирощується глива звичайна на ферментованій соломі, відходах бавовни та кукурудзи.
Температура необхідна для формування примордіїв гриба – 10-24°С, для плодоношення – 18-24°С.
Глива Флоридська (лат. Рleurotus ostreatus f. Florida).
Шапка діаметром 10-20 см. напівкругла. Ніжка 2-5 см. довжиною і 1-2 см., товщиною. М’якоть біла, з приємним запахом.
Від гливи звичайної відрізняється менш м’ясистим тілом і світлим забарвленням плодових тіл. Батьківщина гливи Флоридської – Північна Америка. При інтенсивному вирощуванні, тобто на вулиці, потребує більш високої температури порівняно з гливою звичайною. Глива Флоридська не являється самостійним видом – це географічний підвид гливи звичайної.
Глива Ріжкова (лат. Pleurotus cornucopiae).
Росте великими групами. Шапка 3-12 см. в діаметрі, спочатку випукла, потім воронкоподібна, білувата або жовтовата, з віком темнішає.
Мякоть товста, щільна, біла, з мучним запахом. Ніжка коротка – довжиною 1 см., товщиною 1.5 – 2 см, білого кольору, інколи вона відсутня.